Пісня - це найкращий речовий вияв ритму, який панує у
вселенній.
Пісня, хоч би навіть без слів, є чимось вимріяним, вартісною самою в собі, чимось ідеальним,
абстрактним і абсолютним. А вже пісня зі словами, а ще більше пісня з рухом,
пісня з забавою, пісня - гра, - це вже щось зовсім реальне й конкретне, що його
дитина може вже цілим своїм єством переживати.
Естетичні переживання дитини, в тому ж і музичні, не є
чисто естетичними, як у нас, у старших. Ці переживання в'яжуться тісно з поза
музичним змістом, із загальними подразненнями змислів рухом, а передовсім
забавою. І тому музика для малої дитини не є чимось окремим, чимось самим
собою, тільки частинкою цілості; частинкою того таємного збірника й джерела
всяких дитячих як фізичних, так і психічних енергій, що деколи немов
виприскують в дитячій уяві забаві різнобарвною фонтанною. Пісня, спів і музика,
часто нерозривна частина рухових забав та ігор розвиває в дитини найкращі
душевні прикмети.
Усі люблять гратися: ведмежата й вовченята, котики й
собачки.
Та чи не найбільше полюбляють гру дітки: хлопчики та
дівчатка, чорняві та біляві, високі та низенькі, маленькі і не дуже...
І так ведеться з давніх-давен. Любили гратися і наші
батьки, так само, як батьки наших батьків, тобто дідусі і бабусі. І навіть
дідусі і бабусі наших дідусів та бабусь теж любили погратися. Усі вони
вигадували різні ігри, навчалися одне в одного. Старші передавали меншим свої
вигадки, а менші додавали щось своє, придумували нові забавки. Так і дійшли всі
ігри, забави до наших часів.
Гра займає більшу частину часу життя дитини. Адже в
грі дитина задовольняє свої потреби в активній діяльності, намагаючись діяти,
як дорослі. Гра дитини має свої особливості:
а) гра - творча діяльність, - діти в грі творять
згідно своєї уяви;
б) гра - самостійна діяльність, якщо навчальну,
трудову діяльність дітей організовують в основному дорослі, то гру в більшості
випадків дитина починає сама. Вона самостійно визначає тему, сюжет і правила
гри;
в) гра - засіб всестороннього розвитку дитини.
Спілкуючись в процесі гри, діти збагачуються знаннями; граючись з іграшками,
предметами, піском, снігом - діти засвоюють їх властивості і якості; в грі
розвивається мова дитини, збагачується їхній словниковий запас; для розумового
розвитку створені спеціальні дидактичні ігри; музичні ігри сприяють естетичному
розвитку. Велика роль в моральному вихованні - в грі дитина розвивається; діти
вступають в ігрові взаємовідносини, виконують певні ролі і таким чином
вправляються в тій чи іншій формі поведінки. Гра сприяє розвитку таких якостей,
як активності, ініціативності, рішучості, відповідальності перед ровесниками;
г) в грі відображаються ті соціальні явища, які діти
спостерігають в дійсності: професій, взаємин між людьми. Велика роль
організації і проведення гри належить батькам, вихователям, музичним
керівникам.
Вихователь допомагає дітям вибрати гру, враховуючи
їхні інтереси і можливості, допомагає визначити сценарій гри, демонструє зразки
виконання ігрових дій, приймає участь у грі на головній чи другорядних ролях,
спонукає дітей виконувати в іграх правила культури поведінки. Діти не граються
мовчки. Навіть тоді, коли дитина сама, вона розмовляє з іграшкою, веде діалог з
уявним учасником гри, говорить за себе, за маму, за хворого і за лікаря тощо.
Слово є ніби акомпанементом до ігрової дії і повніше розкриває образ, ставлення
до самої дитини. Спілкуючись, діти обмінюються думками, переживаннями,
уточнюють задум і зміст гри.
Взаємозв'язок образу, ігрової дії і слова й становить
стрижень ігрової діяльності, є засобом відображення дійсності.
Старших дошкільнят треба навчити гратись в ігри
самостійно. Для цього слід розвивати в них інтерес до цих ігор, надавати
можливість організовувати їх під час прогулянки, на дозвіллі, на святах.
Найпоширенішим способом розподілу ролей у дитячих
іграх є лічилки. Лічилки - це невеличкі поетичні твори, в основі яких лежить
лічба. Вони бувають сюжетними та безсюжетними.
Лексика лічилок, які не мають сюжету, - це спотворені форми числівників та слова, що служать їх замінниками. В багатьох лічилках, слова впереміж зі спотвореними іноземними, взагалі позбавлені сенсу. Сюжетні лічилки дуже різноманітні. В деяких з них зустрічаються історичні події, які не завжди зрозумілі дітям. Лічилки пізнішого походження мають уже конкретний зміст, вони переважно споріднені з іншими творами дитячого репертуару. Тому діти часто пристосовують для лічби звичайні пісеньки, заклички, ігрові приспівки. Для лічилок властиве скандування та чітка ритмізована акцентуація кожного складу. Ведучий, виголошуючи лічилку, пальцем вказує на кожного із учасників гри; на кого випаде останній склад, той стає її персонажем або жмурилкою.
Попіл,
попіл, попільниця,
А де
ж наша зозулиця?
Понад
морем літала,
Синім
оком кивала,
А
ти, Київ, не кивай,
А з города тікай!
Котилася
торба
З
високого горба,
А в
тій торбі
Хліб
- паляниця -
З
ким захочеш,
З
тим поділися.
Йшла
Маринка на стежинку
Загубила
там корзинку,
А в
корзині паляниця,
Хто
її з'їв, тому жмуриться.
Раз,
два, три, чотири, п'ять -
Вийшов
зайчик погулять,
Як
нам бути, що робити?
Треба
зайчика зловити.
Будем
знову рахувать,
Раз,
два, три, чотири, п'ять.
Сів
метелик на травичку,
І
задумав якусь дурничку.
Раз,
два, три -
Ти,
метелику, лети!
Няв,
няв, няв,
Хто
так гучно закричав?
Раз,
два, три,
Це,
напевно, будеш ти.
Дитячі ігри - це невеликі твори, в основі яких
лежить розкриття різних життєвих колізій, засобами рухових елементів.
Вони зародилися дуже давно і є плодами творчості самих
дітей, хоча значна їх частина перейнята з репертуару дорослих, особливо з
обрядового фольклору. Найдавнішими є хороводні драматичні ігри, що колись були
частиною календарних обрядів. Вони, в основному розкривають тему хліборобської
праці через поєднання в єдине ціле музики, хореографічних рухів, пантоміми,
слова.
Природній інтерес дітей до всього живого сприяв
популярності серед них ігор, основними персонажами яких є птахи та звірі.
Ці ігри, де дії, рух поєднуються з добре розвинутим
діалогом, часто відтворюють гострі моменти боротьби сильнішого і слабшого.
Серед народних ігрових моментів багато суто рухливих ігор, у яких драматизація
поєднується із змагальними елементами - бігання навздогін, наввипередки,
пошуком, проривання кола. Чимало таких ігор супроводжується своєрідними
поетичними та музичними вставками, які мають найрізноманітніше призначення -
попереджають про початок гри або якийсь її етап, коментують події, що
відбуваються.
Зимово-весняні ігри
Серед дитячих різдвяних обрядових дійств найбільш
популярна є “Коза”.
За “козу” діти з-поміж себе вибирають найспритнішого
хлопчика, який вміє розвеселити глядачів. Його відповідно одягають у довгий
кожух, вивернутий вовною догори, на голову накладають маску кози, причіпляють з
вовни хвіст. “Козу” за ремінець водить “дід”. Крім вищеназваних, у даній
виставі є ще такі персонажі як “жид”, “жидівка”, “лікар”, “циган” і “міхоноша”.
Колядники з “козою” підходять до кожної оселі, і один
з них запитує господарів: “Чи пускаєте “козу” до хати?” Якщо господар запрошує
ряджених, то вони показують виставу, якщо ні, то йдуть до іншої господи. Спів
обрядової колядки супроводжується відповідними сценічними діями. Таким чином
вони обходять майже усе село, приносячи радість та веселість.
Навесні пробуджується земля, оживає природа, а з нею -
радісні надії та клопоти хлібороба. Тому в березні, першому весняному місяці,
діти виходили на проталені горбки, або вилазили на паркани чи дерева і
закликали Весну.
Свято “Зустрічі Весни” приурочувалося в українській
традиції до початку льодоходу - “коли щука хвостом розіб'є лід”, - або “коли
пташка вівсянка заспіває пісню “Покинь сани, бери віз”.
Це свято, як правило, супроводжувалося обрядовими
піснями-закликами, хороводними співами з пантомімою, а також іграми, в яких
висловлювалося бажання пришвидшити прихід тепла, а з ним і того часу, коли
закладалася основа доброго врожаю.
Складовою частиною дитячого репертуару є веснянки,
гаївки.
Гаївки - це весняні ігри, які прийшли до нас з сивої давнини
і поєднують у собі співи, танці, пантоміму. У дохристиянський період гаївки
виконувалися навколо священних гаїв (від цього і пішла їх назва), а також на
пагорбах.
З приходом християнства в Україну, гаївки виконують біля церкви, на Великдень, а також на Провідну неділю. Окрему групу складають дитячі гаївки. Вони, в основному, базуються на ігрових елементах, хоча сюжети їхні різні. Популярними є такі гаївки: «Огірочки», «Ми кривого танцю йдемо», «Огірочки-пуп’яночки», «А вже весна вскресла» та ін..
Літньо-осінні ігри
Купальські пісні та ігри.
Купайлове свято сягає корінням у доісторичну добу.
Наші пращури в час літнього сонцевороту славили богиню води і вогню - Дану та
бога земних плодів Купала. З прийняттям християнства ці звичаї та обряди
злилися зі святкуванням 7 липня Різдва Івана Хрестителя.
На честь Івана Хрестителя у церквах співають
величальні пісні, а в українських селах вирують веселі забавки, приурочені
Купалові.
Напередодні свята на широкій галявині хлопці ставили дерево
(“гільце”, Купалу - вербову гілку). Навколо нього дівчата водили хороводи,
співали пісень, організовували ігри. У цей вечір дівчата пускали на воду вінки
і дивилися, куди вони попливуть. Де вінок пристане, там живе суджений. Хлопці
розкладали вогнище і стрибали через нього, щоб вогонь очистив їх від усього
лихого. Вогонь не гасили, він сам мав дотліти.
Дуже популярними серед дітей є пісеньки-ігри про
тваринний світ. Тематика цих пісень, кола персонажів широкі і різноманітні. Це
кізонька і цапок, горобчик з дружиною, півник, бузьок, жабка, котик та багато
інших живих створінь. Здебільшого вони живуть, діють і мислять як люди.
Часто тварини косять, гребуть сіно, складають його в
копиці, миють, прядуть, замітають, носять воду тощо. Працелюбство - це найвища
морально-етична цінність дитячого фольклору. Увесь цей матеріал, як правило,
гумористично обігрується.
Гра для дітей має особливо виняткове значення.
Гра для них - навчання, гра для них - праця, гра для
них - серйозна форма виховання.
Гра для дошкільників - засіб пізнання навколишнього
світу. Граючись, дитина вивчає кольори, форму, властивості матеріалу, вивчає
рослин і тварин.
Щодо ігор, то вони мають також і організуюче значення.
Дитина розуміє чому потрібно дотримуватись правил гри. Ігри, що вимагають
одержання правил, дуже дисциплінують. Треба тільки, щоб вони не були нудними,
тому слід ширше вводити в ігри співи, танці, маршировку.
У процесі гри дитина навчається долати труднощі,
пізнає навколишнє середовище, шукає виходу з становища. Такі ігри виховують
дітей-організаторів, які вміють наполегливо іти до мети і вести за собою інших,
організовувати їх.
Важко переоцінити ту величезну роль, яку дитячі ігри
та забави відіграють у виховному процесі. Яку забаву не взяти, у кожній є своє
раціональне зерно. Окремі ігри створюють цілі сюжетні дійства, своєрідні дитячі
вистави просто неба, серед природи. Вони є не лише формою дозвілля, у них
поєднуються спритність і фізичне загартування, вправність і кмітливість,
гнучкість і винахідливість, наполегливість і витривалість. Вони розвивають
пам'ять, увагу, зосередженість, гартують волю, почуття колективізму та
взаємовиручки.
Дитячі ігри та забавки є своєрідною школою, де
засвоюються перші абетки науки. Забави супроводжують дітей повсюдно: на
обійстях, вулицях, левадах, у полі, за працею під час перепочинку.
